Суб'єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм ЗК України суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни.

Норми чинного Земельного кодексу України передбачають, що іноземці можуть набувати права власності на наступні земельні ділянки на території України:

  • на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів;
  • на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Разом з тим, іноземці можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:

1) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

2) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

3) прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Іноземець може отримати земельну ділянку сільськогосподарського призначення, але у спадщину, однак існує імперативна норма, яка зобов’язує іноземців відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яку вони отримали у спадщину протягом року, адже за несвоєчасне відчуження такої землі передбачені негативні наслідки для іноземців.

Зокрема, відповідно до п. е) ч. 1 ст. 140 ЗК України передбачено, що невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом є підставою для припинення права власності на земельну ділянку.

У разі невідчуження іноземцем земельної ділянки сільськогосподарського призначення, настають передбачені пунктом "д" статті 143 ЗК України наслідки, а саме: право власності на земельну ділянку може бути примусово припинене за рішенням суду.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ України у своєму Листі «Про деякі питання застосування норм Земельного кодексу України» від 16.01.2013 року № 10-71/0/4-13 дійшов висновку, що право власності відповідно до статті 125 ЗК України виникає після одержання спадкоємцем земельної ділянки документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації, після чого на зазначені правовідносини повністю поширюються гарантії права власності, то обчислення річного строку "добровільного" відчуження слід починати від часу одержання іноземним громадянином чи особою без громадянства державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Отже, за відсутності факту "добровільного" відчуження іноземним громадянином чи особою без громадянства успадкованої земельної ділянки вона підлягає примусовому відчуженню.

Натомість, відомо, що до 1 січня 2019 року існує мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення:

  • заборонено продавати/купувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб
  • купувати/продавати або іншим способом відчужувати земельні ділянки (наприклад, дарувати) і змінювати цільове призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами (пункт 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України).

Відтак, укладення будь-яких угод щодо відчуження вищевказаних земельних ділянок під час дії мораторії на їх відчуження є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Однак, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ України у своєму Листі «Про деякі питання застосування норм Земельного кодексу України» від 16.01.2013 року № 10-71/0/4-13 дійшов висновку, що при цьому пункт 15 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, яким встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, не поширюється на ці правовідносини, оскільки положення частини четвертої статті 81 ЗК є імперативним.

Примусове відчуження здійснюється виключно на підставі відповідного судового рішення. При цьому позивачем у справах про примусове відчуження іноземцями чи особами без громадянства успадкованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути відповідні органи прокуратури в межах повноважень, визначених законодавством України.

За таких обставин буде дотримано гарантій права власності на земельну ділянку, передбачених статтею 41 Конституції України та статтею 153 ЗК України, оскільки ніхто не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законодавством України. Правові підстави та порядок припинення права власності на землю визначено, зокрема, статтями 143, 145 ЗК України.

Таким чином, вищевказаний мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення не поширюється на випадки, коли таку землю отримав іноземець у спадок, оскільки він зобов’язаний її протягом року відчужити.

Крім того, складним залишається питання, коли землі сільськогосподарського призначення були набуті громадянами України відповідно до порядку, що був чинним на момент набуття ними права власності, але згодом такі громадяни України стали іноземцями.

З цього приводу існує прогалина в чинному законодавстві України, адже такі землі не були отримані в спадщину, а отримані громадянами України, які через певний час стали іноземцями.

Водночас існує мораторій на відчуження таких земель і відчужити такі землі можуть лише протягом року іноземці, якщо вони отримали таку землю в спадщину.

Разом з тим, іноземці не можуть мати у своїй власності землі сільськогосподарського призначення, тобто виникає парадокс: і відчужити не можливо і мати у власності також заборонено. Дане питання підлягає термінового врегулювання та внесення доповнень до Земельного кодексу України, адже прокуратура в інтересах держави може зацікавитися такою земельною ділянкою та припинити через суд права власності іноземця на неї.

Однак, статтею 41 Конституції України та статтею 153 ЗК України передбачено гарантії захисту права власності на земельну ділянку, коли ніхто не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законодавством України. Натомість, законодавством України не передбачено припинення права власності на земельну ділянку, коли громадянин України набув землю законно, але згодом став іноземцем, тому державі через суд буде важко припинити право власті таких осіб до того часу, поки дане питання не буде врегульоване на законодавчому рівні.

 

 

  • Україна, м. Київ, Вул. Паторжинського, 4, оф. 8
  • 073 163 43 09
  • 073 163 43 09
  • 073 163 43 09
  • 073 163 43 09
  • forcelexcompany@gmail.com
  • Ідентифікаційний код юридичної особи 41340202
  • Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Форс Лекс»
Зворотній зв'язок