Необхідно звернути увагу, що не завжди суди дотримуються однієї позиції щодо розуміння поняття «грошове зобов’язання» та в одних і тих же правовідносинах неоднаково застосовують відповідальність за порушення грошового зобов’язання. При цьому важливим залишається питання, які зобов’язання є грошовими.

Перш за все, необхідно розібратися, що таке зобов’язання згідно чинного законодавства України. Частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зазначає, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Так, стаття 533 ЦК України також передбачає, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, з вищевказаних норм випливає, що зобов’язання є грошовим, яке завжди виражається в грошовій одиниці України або грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Верховний Суд України у своєму правовому висновку (постанова від 21 грудня 2016 року № 6-1003цс16) вказав, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Разом з тим, необхідно, щоб гроші виступали як спосіб погашення грошового боргу, а не як товар щодо зобов’язання передачі грошей для обміну валюти, повернення грошових знаків, що знаходилися на зберіганні.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим також слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Частиною 2 даної статті визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 лютого 2017 року у справі № 711/10560/15 зазначив, що за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У судовій практиці виникали випадки, коли суди стягували кошти за невиконання рішення, ухваленого із незобов’язальних відносин на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, однак дана стаття передбачає відповідальність за невиконання договірних зобов’язань.

Також необхідно звернути увагу, що три проценти річних від простроченої суми може бути більшим або меншим, якщо відповідним договором сторони погодять дану умову або ж законом буде передбачено інший розмір. Якщо ж сторони відповідного грошового зобов’язання не погодили розмір процентів річних за прострочену суму, то розмір буде складати три відсотки річних, якщо ж іншого законом не передбачено.

Слід врахувати, що частина 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди, на трудові та сімейні правовідносини.

Неодноразово в судовій практиці виникають проблеми, що стосуються правовідносин з виплати страхового відшкодування. Суди вказують, що договір добровільного страхування наземних транспортних засобів цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку є договором про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору – страхову суму.

Верховний Суд України у справі № 6-1003цс16 від 21 грудня 2016 року вказав, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті є грошовим зобов'язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Цікавої позиції дійшов Верховний Суд України у справі № 761/5817/15-ц від 7 червня 2017 року. Суд вказав, що правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника, яким у цих правовідносинах виступає страховик.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування.

З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов'язанням, оскільки відповідно до приписів статті 16 Закону № 85/96-ВР в разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі. А тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 625 ЦК України.

Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Верховний Суд України у справі № 113цс14 від 1 жовтня 2014 року вказав, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов’язанням. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей - є грошовим зобов'язанням, відтак до таких зобов’язань підлягає застосуванню частина друга статті 625 ЦК України.

Грошовим слід також вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

 

 

  • Україна, м. Київ, Вул. Паторжинського, 4, оф. 8
  • 073 163 43 09
  • 073 163 43 09
  • 073 163 43 09
  • 073 163 43 09
  • forcelexcompany@gmail.com
  • Ідентифікаційний код юридичної особи 41340202
  • Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Форс Лекс»
Зворотній зв'язок